У статті розкриваються актуальні проблеми правового регулювання інформації у сфері державного регулювання ринку цінних паперів України. Досліджуються поняття інформаційно-правової норми, питання класифікації інформаційно-правових норм, а також джерела інформаційного права, що регулюють інформаційні відносини на ринку цінних паперів України. Автором вносяться конкретні пропозиції та шляхи удосконалення інформаційного законодавства.

Ключові слова: інформація, інформаційні відносини; інформаційно-правова норма; інформаційне право; інформаційне законодавство; джерела інформаційного права.

В статье раскрываются актуальные проблемы правового регулирования информации в сфере государственного регулирования рынка ценных бумаг Украины. Исследуются понятие информационно-правовой нормы, вопрос классификации информационно-правовых норм, а также источники информационного права которые регулируют информационные отношения на рынке ценных бумаг Украины. Автором вносятся конкретные предложения и пути совершенствования информационного законодательства.

Ключевые слова: информация, информационные отношения; информационно-правовая норма; информационное право; информационное законодательство; источники информационного права.

 

В процесі розвитку та становлення ринку цінних паперів держава відіграє одну із найважливіших ролей у сфері регулювання відносин обігу інформації. Належне функціонування ринку цінних паперів є однією з пріоритетних складових економічного розвитку країни, виступає джерелом дохідної частини державного бюджету України. Відкритість і прозорість ринку цінних паперів – основні чинники підвищення його інвестиційної привабливості.

Інформаційна система ринку цінних паперів України створювалася упродовж останніх 10 років Незалежності і наразі триває процес її подальшого вдосконалення, а відповідно виникає необхідність належного правового регулювання інформації у сфері державного регулювання ринку цінних паперів в України, що в свою чергу надасть можливість сформувати основні пріоритетні напрями розвитку інформаційного законодавства, методологічну базу для подальшого вдосконалення нормативно-правових актів і практики його застосування.

В сучасній юридичній науці залишається дискусійним питання нормативно-правового регулювання та систематизації інформаційного законодавства. Значною мірою така невизначеність негативно впливає на правовідносини в інформаційній сфері державного регулювання ринку цінних паперів. Пріоритетом є вивчення сучасних думок вчених і розробка пропозицій щодо уніфікації та узгодженості національного законодавства з європейськими стандартами.

Інформація відіграє ключову роль для прийняття управлінських рішень на фондовому ринку. У зв’язку з цим одним із найважливіших завдань держави є правове регулювання суспільних відносин в інформаційному середовищі, що передбачає роботу над удосконаленням чинного законодавства, розробкою нових нормативно-правових актів у сфері регулювання інформаційних відносин, що склалися на ринку цінних паперів.

Враховуючи те, що інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [1], логічним буде висновок, що вона відіграє одну з головних ролей в системі функціонування та діяльності ринку цінних паперів, забезпечує взаємодію всіх його елементів. Комплексне налагодження механізму обміном інформацією є запорукою належного функціонування та розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Слід зауважити, що інформаційні правовідносини, це специфічні правовідносини, які мають ряд спеціальних ознак, в зв’язку з чим, буде доцільним дати окреме визначення інформаційно-правової норми.

Традиційно норму права визначають, як встановлене або санкціоноване державою, загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке регулює суспільні відносини шляхом закріплення прав і обов’язків їх учасників, реалізація якого забезпечується та/або охороняється державою, зокрема із застосуванням заходів державного примусу [2, с. 297]. Основними ознаками правової норми є те, що вона встановлюється та забезпечується державною, є загальнообов’язковою та формально визначеною, регулює суспільні відносини і поширює дію на певне коло осіб (суб’єктів), формується у вигляді прав та обов’язків, має чітку внутрішню структуру.

В своїй праці Л.П. Коваленко наповнює поняття інформаційно-правової норми наступним змістом: це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки (що встановлюються державою), які надають суб’єктам (учасникам) інформаційних відносин, що входять до предмету інформаційного права; суб’єктивні інформаційні права і покладають на них інформаційні обов’язки і забезпечуються специфічними заходами державного примусу [3, с. 477].

В свою чергу, І. В. Панова зазначає, що інформаційно-правова норма – первинний, окремо взятий найменший структурний елемент інформаційного права, правило поведінки, що визнане і охороняється державою. Інформаційно-правова норма безпосередньо нормує, надає юридичного значення суспільним відносинам в інформаційній сфері і знаходить свій зовнішній вираз у правовому приписі. І наскільки законодавець зумів відтворити в ньому зміст відповідних суспільних відносин, їх сторони, настільки цей припис буде життєздатним у регулюванні цих відносин. Завдяки своєму універсальному значенню інформаційно-правова норма поширює свої властивості й на інші елементи системи права. Впорядкування, узгодженість, взаємопов’язаність і диференціювання комбінацій інформаційно-правових норм обумовлені, з одного боку, структурою суспільних відносин в інформаційній сфері, а з другого – націленістю законодавця на їхнє правове опосередкування [4, с. 695].

На думку В.М. Брижка “регулювання інформаційних відносин здійснюється за допомогою встановлення певних інформаційно-правових норм, тобто шляхом встановлення правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин на базі положень інформаційного права” [5].

Виходячи із вище викладеного, слід зазначити, що важливим, для здійснення даного дослідження є визначення інформаційно-правової норми в сфері державного регулювання ринку цінних паперів як первинний, окремо взятий найменший структурний елемент інформаційного права, загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки (встановлене державою), що врегульовує правовідносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, які склалися між суб’єктами інвестиційної діяльності з приводу випуску й обігу цінних паперів, надає їм суб’єктивні юридичні права та покладає на них суб’єктивні юридичні обов’язки, забезпечуються специфічними заходами державного примусу.

Розглядаючи питання класифікації інформаційно-правових норм, зазначимо, що В.А. Копилов класифікує інформаційні норми за дією закону: “вертикальна” структура інформаційного законодавства, як і всього законодавства української держави, будується виходячи з принципу верховенства закону: норми вищого за ієрархією акта мають вищу юридичну силу, як правило, є визначальним для відповідних норм усіх нижчих актів та “горизонтальна” структура інформаційного законодавства включає до свого складу не лише норми, що входять в блок спеціальних актів по інститутах інформаційного права, а й норми інших галузей законодавства України. Аналіз зарубіжного досвіду, проведені в Україні дослідження в цьому напрямі підтверджують, що інформаційне законодавство є комплексною галуззю, що включає як деякі галузі законодавства і цілому і спеціальні нормативні акти, повністю присвячені проблемам інформації, так і окремі інформаційно-правові норми в актах інших галузей законодавства.

Розширена структура інформаційного законодавства відображає як його реальний достаток, так і міркування щодо розвитку законодавства у напрямі поступового переходу до акта, що кодифікує, в інформаційній сфері – прийняття кодексу про інформацію.

Крім того, Копилов В.А., класифікуючи норми інформаційного законодавства, визначає наступну структуру: інформаційно-правові норми міжнародних актів; інформаційно-правові норми Конституції України; нормативно-правові акти галузі інформаційного законодавства; інформаційно-правові норми у складі інших галузей законодавства [6].

Існує інший підхід до класифікації інформаційних норм, суть якого полягає в здійсненні класифікації за окремими видами об’єктів інформаційних відносин. Такої думки дотримується В.М. Боер та О.Г. Павельєва, на їх думку можливо виділити наступні групи інформаційно-правових норм:

  • інформаційно-правові норми, що безпосередньо регулюють особливості формування текстів щодо реклами, пропаганди, агітації (плакати, стенди, календарі тощо).
  • інформаційно-правові норми, що безпосередньо регулюють відносини, що виникають в локальних та глобальних комп’ютерних мережах.
  • інформаційно-правові норми, що безпосередньо регулюють відносини розповсюдження масової інформації на телебаченні та радіо;
  • інформаційно-правові норми, що безпосередньо регулюють відносини розповсюдження масової інформації пресою;
  • інформаційно-правові норми, що безпосередньо регулюють відносини створення творів мистецтва (кіно, книги, аудіо- та відеокасети, компакт-диски, які є інформаційними продуктами) [7].

За іншими критеріями інформаційно-правові норми поділяє Т.А. Костецька, так вона пропонує наступну класифікацію: за методом правового регулювання на імперативні та диспозитивні. Залежно від призначення у механізмі правового регулювання – на матеріальні та процесуальні. За формою вираження характеру диспозиції норми – на уповноважені, зобов’язальні, та заборонні [8].

На думку науковця Бурило Ю.П. інформаційно-правові норми можливо розподілити на чотири групи. Перша група – це норми, що закріплюють цілі, основні завдання та напрями діяльності держави в інформаційній сфері. Друга група – це норми, що визначають систему суб’єктів державного регулювання інформаційною сферою та їх адміністративно-правовий статус. Третя група – це норми, що регулюють порядок взаємодії суб’єктів держав- ного регулювання інформаційною сферою з керованими ними суб’єктами інформаційних відносин в процесі реалізації прямих і зворотних управлінських зв’язків між ними. Четверта група – це норми, що визначають адміністративно-правовий статус суб’єктів інформаційних відносин [9].

Визначаючи систему нормативно-правових актів, що регулюють питання інформаційних відносин у сфері державного регулювання ринку цінних паперів, можемо підтримати думку Н.М. Пархоменко, яка вважає, що джерела, які утворюють систему, розташовуються в порядку послідовного убування юридичної сили. Також вона зазначає, що внутрішня структура системи нормативно-правових актів має вигляд органічної системи законів і підзаконних нормативно-правових актів, між якими існують усталені субординаційні зв’язки [10, c. 8-12].

Таким чином, невід’ємним атрибутом системи нормативно-правових актів, що регулюють питання інформаційних відносин у сфері державного регулювання є ієрархічність, яка має наступні складові, зокрема, основою нормативно-правової регламентації питання інформаційних відносин у сфері державного регулювання ринку цінних паперів є Конституція України. Так, конституційне положення, яке визначає однією із найважливіших функцій держави – забезпечення інформаційної безпеки міститься у статті 17 Конституції України.

Основні інформаційні положення та норми визначені Конституцією України, в подальшому, більш детально і конкретно визначаються в Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Законах України “Про інформацію”, “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки”, “Про доступ до публічної інформації”, “Про захист персональних даних”, “Про Національну програму інформатизації”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державну таємницю“. Вказані нормативно – правові акти містять загальні, універсальні норми, широкі за сферою застосування, що регулюють інформаційні правовідносини.

Іншу групу законів інформаційного законодавства складають закони, які регулюють безпосередньо питання інформації в сфері державного регулювання ринку цінних паперів. До таких законів можемо віднести Закони України “Акціонерні товариства”, “Про цінні папери та фондовий ринок”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про депозитарну систему України”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про інститути спільного інвестування” та інші.

Питання правового регулювання інформаційних відносин передбачено нормами Закону України “Про акціонерні товариства” [11], а саме: ст. 25, 58, 78 щодо права та порядку акціонера на отримання інформації про акціонерне товариство; ст. 12, 26, 27 – обов’язок фіксації порядку регулювання інформаційних відносин у внутрішніх нормативно-правових актах товариства; ст. 29, 78 – обов’язок товариства надати інформацію; ст. 34, 35, 38, 43, 47 – інформаційні відносини при підготовці та проведенні загальних зборів акціонерів; ст. 52, 56, 74, 75 – інформаційні відносини при здійсненні свої функцій органами товариства та інші.

Одним із головних прав акціонера є право участі в управлінні акціонерним товариством, основною формою реалізації такого права є участь в загальних зборах акціонерів. Врегульовуючи такі відносини, законодавець зобов’язує акціонерне товариство здійснити повідомлення акціонерів, при цьому таке письмове повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний надсилається акціонерам персонально (з урахуванням частини другої цієї статті) особою, яка скликає загальні збори, у спосіб, передбачений статутом акціонерного товариства, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення [11, ст.35]. Пункт 14 статті 2 Закону України “Про акціонерні товариства” визначає повідомлення акціонерам як повідомлення, що містить передбачену законом та статутом акціонерного товариства інформацію і направляється адресату в письмовій формі у спосіб, визначений статутом товариства.

Водночас у даному аспекті можна звернути увагу на певні недоліки, які випливають з регламентації Закону України “Про акціонерні товариства”. Насамперед, в законі не встановлюються чіткі вимоги до способу відправлення повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів. Склалася ситуація, коли акціонерні товариства при розробці норм статуту, умисно передбачають можливість направлення повідомлень акціонерам поштою, простим поштовим відправленням. У відповідності до Правил надання послуг поштового зв’язку [12], просте поштове відправлення це поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки. Натомість, рекомендоване поштове відправлення це реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок “M”, які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Отже, просте поштове відправлення здійснюється без жодної реєстрації та підтвердження факту передачі до поштової організації; вручення повідомлення є адресним та не передбачає особистого вручення акціонеру; отримання повідомлення акціонером не фіксується документально. В зв’язку з вказаним, акціонерні товариства мають можливість знехтувати своїми обов’язками і не повідомити акціонера про проведення загальних зборів акціонерів.

Судова практика вказує на те, що саме відсутність доказів про належне поштове відправлення повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів є підставою для багатьох спорів між акціонерами та товариствами про порушення права і визнання рішень загальних зборів недійсними.

В зв’язку з вищевикладеним, з метою недопущення порушення права акціонерів на участь в управлінні акціонерним товариством, нами пропонується пункт 14 статті 2 Закону України “Про акціонерні товариства” викласти в наступній редакції: “повідомлення акціонерам – повідомлення, що містить передбачену законом та статутом акціонерного товариства інформацію і направляється адресату в письмовій формі рекомендованим поштовим відправленням або кур’єром під розпис”.

Побудова системи підзаконних нормативно-правових актів також є ієрархічною. В зв’язку з чим, юридична сила підзаконних нормативно-правових актів прямо залежить від місця знаходження суб’єктів нормотворчості, в ієрархії публічної влади. Таким чином, можливо виділити наступні нормативно-правові акти, що містять інформаційні норми в сфері державного регулювання ринку цінних паперів: Укази Президента України, акти Уряду України, інші підзаконні акти, до них відносяться накази і рішення центральних органів виконавчої влади, відомчі підзаконні акти та акти інших державних органів, наприклад, Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку тощо.

Локальні нормативно-правові акти – це сукупність наказів та розпоряджень нормативного та індивідуального значення, які приймаються керівниками організацій різного профілю. За допомогою локальних актів регулюються різноманітні інформаційні питання, наприклад порядок конфіденційного справочинства, допуску співробітників до даних, що знаходяться у режимі службової та комерційної таємниці, організації захисту комерційної таємниці на підприємстві і таке інше [13, с. 61]. Такі акти регламентують внутрішні інформаційні відносини.

Слід зауважити, що суб’єкти в інформаційній сфері регулювання ринку цінних паперів, вільні у виборі форм правового регулювання внутрішніх інформаційних процесів, але все ж таки, в окремих випадках, законодавством вимагається наявність конкретно визначених видів локальних нормативно-правових актів. Так, нормами ст. 25 Закону України “Про акціонерні товариства” передбачено право акціонера на отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Крім того, нормами ст. 26 Закону України “Про акціонерні товариства” встановлені вимоги до статуту акціонерного товариства, в якому повинно бути чітко визначено порядок отримання інформації. Аналогічні норми містять Цивільний та Господарський кодекси України, Закони України “Про господарські товариства”, “Про інформацію”, Рішення та Положення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Таким чином, з метою виконання емітентами цінних паперів вищевказаних норм інформаційного права, вони зобов’язані розробити відповідні локальні нормативно-правові акти.

Серед локальних нормативно-правових актів можливо навести наступні: статут підприємства, “Положення про порядок ознайомлення та доступ акціонерів та інших заінтересованих осіб до інформації про акціонерне товариство”, “Положення про комерційну таємницю та перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю”, “Положення про електронний документообіг”, “Положення про порядок обміну інформацією між структурними підрозділами”, “Положення про обробку і захист персональних даних у базах персональних даних” та інші.

Аналізуючи нормативно-правові акти, які регулюють інформаційні відносини, що виникають на ринку цінних паперів мають цілий ряд недоліків, а саме:

  • відсутність тісного зв’язку між нормативно-правовими актами;
  • недостатня адаптація актів інформаційного законодавства до європейських та інших міжнародних стандартів;
  • нормативні акти не узгоджені між собою та мають різний понятійний апарат;
  • поняття, які містяться в нормативно-правових актах певною мірою не відповідають сучасним реаліям та потребують вдосконалення;
  • нормативно-правові акти з запізненням реагують на постійні зміни суспільних відносин та потреби суспільства;
  • необхідність уніфікації понять інформаційного права з метою їх гармонізації та використання у нормативно-правових актах, які врегульовують інформаційні відносини на ринку цінних паперів;
  • велике нагромадження законів і підзаконних актів ускладнює їх пошук та правовий аналіз, що негативно впливає на практичне застосування.

           З огляду на викладене, констатуємо, що хаотичний розвиток законодавства в інформаційній сфері є результатом існування великого нагромадження нормативно-правових актів у сфері державного регулювання ринку цінних паперів, яка потребує суттєвих змін.

На часі прийняття Інформаційного кодексу України є необхідністю, що дозволить максимально упорядкувати інформаційні відносини в Україні, встановити чітку ієрархію законів та єдину систему правових норм і понять.

 

А. С. Бевза, аспірант

кафедри конституційного, адміністративного

та фінансового права відкритого міжнародного

університету розвитку людини “Україна”

УДК 342.9


Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *